Історія заснування Добровеличківської загальноосвітньої школи – інтернат.

Нашу школу було засновано в 1956р., перша в Кіровоградській області  трудова, політехнічна школа – інтернат з виробничим навчанням. До школи прийняті діти – сироти 1-5 класів, та діти, які не мали належного догляду в сім'ї. Всього за перший рік навчання було 127 дітей, яких навчали 18 учителів та вихователів. Школа розмістилася в одноповерховому будинку, двоповерховий будинок використовувався, як спальний корпус. В 1957р., побудовано майстерню, в цьому ж році побудовано будинок для домоводства.

В 1959р, розпочалося будівництво триповерхового гуртожитку, а 1 вересня 1960р., будинок здали в експлуатацію.

В 1960 р, почали будувати велику теплицю, 1962р, - шкільний планетарій.

1956-1957р., - найтяжчий у навчанні, але зусиллям вчителів та вихователів, 127 чоловік закінчили навчальний рік, 9 залишилося на другий рік, а 12 стали відмінниками. У школі – інтернат був молодий, завзятий колектив учителів, вихователів, обслуговуючого персоналу. На чолі школи стояв В. Я. Нога. Спочатку завуч, а з 27 жовтня 1956 по 1979 року незмінний директор. Людина, яка віддала  життя школі – інтернату, закохана у свою справу, вчитель – новатор педагог з великої літери. Під його мудрим керівництвом школа стала найкращою в області. В. Я. Нога трудову діяльність розпочав у 18 років, в 1936р. Учасник бойових дій, на фронті – всі роки війни. Під керівництвом  В. Ноги, який творчо використовував педагогічну спадщину А.С. Макаренка, був послідовником В.О. Сухомлинського, в школі склалася чітка система трудового виховання, та прилучення учнів до праці. За часів Василя Яковича було побудовано 3 корпуси, гаражі, гуртожитки, восьмиквартирний будинок для вчителів. Всі ці будівлі були побудовані руками наших вихованців.

«Золота гордість» кожної школи – це колектив вчителів та вихователів, які своєю працею возвеличують горде ім'я – вчитель. Майже по крупинках збирав навколо себе однодумців, педагогів, які виховували, навчали. Замінювали вихованцям батьків, стали їм щирими друзями і помічниками на все життя.

Колектив був молодий, надзвичайно працьовитий, талановитий, дружній. Разом з вихованцями навчалися, працювали на підсобному господарстві, де було 50 га землі, 20 корів, більше, як 300 свиней, 6 автомашин, трактори і автобуси. Кожен випускник вміло керував автомобілем або трактором. Учні школи – інтернату трудилися досить ефективно. Все це використовувалося для зміцнення матеріальної бази школи, харчування дітей, придбання одягу. І діти, і вчителі жили одним життям, одними надіями. У школі діяв хор – вчителів та учнів, разом виступали в агітбригадах, на вечорах відпочинку, організовували свій драмгурток. У вільний час вчителів та учні разом з директором садили ліс – багато про, що могли б розповісти дуби, липи, берези Тишківського лісу про ті минулі роки.

Літом, разом із духовим оркестром  вихованці  виїжджали на відпочинок у парк пана Ревуцького. Жили в наметах, відпочивали, купалися у ставку.

Діти, які закінчували навчальний рік на відмінно, були нагородженні екскурсіями до Москви, Ленінграда, Волгограда, Бреста, їздили і відпочивати до «Артеку».

Василь Якович оберігав своїх випускників, допомагав їм при виступі до вузів, технікумів.

Так золоті та срібні медалісти Валентина Патик, Ірина Швець, Лариса Волошина, Іващенко Лідія, Колісніченко Микола, Грицишина Олена вдячні директору за його піклування. Пройшли роки і колишні випускники стали інженерами, лікарями, військовими, вчителями, робітниками. Розлетілися по куточкам колишнього Радянського Союзу, але коли вдається побувати у Добровеличківці завжди знаходять хвилинку, щоб відвідати школу, вчителів та вихованців.

Доки живуть на світі вчителі та учні, доти світ перебуває у постійному розвитку, який веде до оновлення духовного збагачення, моральної досконалості.

Учитель прагне створити особистість, а в школі-інтернат – вчитель і вихователь займає особливе місце. Працювати в школі і бути байдужими не можливо, адже педагоги  разом з дітьми постійно, на святах, і в будні, в радості та в горі.

У багатьох педагогів, трудовий стаж, яких стає 30, 35 40 років та один  запис у трудовій книжці:

«Прийнято на посаду вчителя, або вихователя в  Добровеличківську школу – інтернат і дата 1956, 1957, 1959, 1962, 1972, - все життя.

Молодою, вродливою, тендітною, усміхненою вихованці школи назавжди запам'ятали піонервожату, вихователя, вчителя, завуча Трикіну Валентину Вікторівну, яка переступила поріг школи 8 січня 1959р. Це прекрасний педагог, тонкий психолог. Вона вміє все: підбадьорити, пожартувати, зрозуміло пояснити важливі теми. І в кожній дитині вчитель бачила насамперед людину, а потім учня. Валентина Вікторівна незамінний ведучий районного радіо, разом з В. Я. Ногою заснувала районний краєзнавчий музей. І зараз перебуваючи на заслуженому відпочинку веде активний  спосіб життя, згуртовує навколо себе своїх колег, допомагає, завжди підтримує словом і ділом.

Професія вчитель дуже складна, і якщо не любити дітей, не мати терпіння, не потрібно обирати професію. Школа це друга домівка, а вчитель друга матуся, яка у важку годину зрозуміє ,підтримає і допоможе. І такими були вчителі математики: Грон Ольга Володимирівна, Важинська Таїсія Василівна. Це педагоги, від Бога, прекрасно володіли предметом, вміли захопити учнів. Уроки математики в школі були цікавими, змістовними і тому багато випускників іспити з математики складали на «відмінно».

Ірина Кузьмовна Русова – вчитель  російської літератури. Справедлива, розумна, неймовірно талановита, як педагог. Віддавала дітям свою ласку, тепло свого серця. Викладала російську мову багато років, вона зуміла закохати в красу слова не одне покоління учнів.

Перша вчителька – це квітка у снах маленьких вихованців, яка цвіте і приваблює своїм сяйвом дітей.

Перший раз у перший клас – вчителі молодших класів найважливіші у житті учнів. Від літери до літери, від слова до слова, від речення до речення, мандрували учні дорогами знань з дорогими вчителями: Ногою О. О., Купріяновою М.М., Бубликовою М. Ю., Веперецькою Г. В., Фрединською Л.В., Федоренко Н. Ф.

Терплячі, мудро, по – материнські, вчили любити Батьківщину, поважати  матір та батька, оберігати рідний край.

Інтелектуальна сила педагогів булла настільки високою, що всього за декілька років навчальні кабінети стали взірцем для шкіл області.

В 1967р. з Болгарії прибула на екскурсію група болгарських товаришів для того щоб перейняти досвід, використання на уроках технічних засобів навчання.

Окремо хочеться згадати вихователів, які вдень і вночі віддавали тепло свого серця вихованцям  нашої школи.

Катерина   Василівна Добрицька – пройшла шлях від пралі до вихователя. Закінчивши вуз енергійно взялася до виконання своїх обов'язків, без неї не проходив ні один захід в школі: чи то ремонт, чи то веселі дитячі посиденьки.

30 років     віддала школі, науковий співробітник краєзнавчого музею Н. Ю. Куделя.

Дітей в школі любила як своїх рідних. І працелюбних і лінивих, цілеспрямованих і вередливих. Всіх Наталія  Юріївна обігрівала ласкою і любов'ю, своїм великим материнським серцем.

Е. С. Грон – вчитель фізики, завуч, директор. Послідовник ідей В. Я. Ноги, прекрасний спеціаліст, мудрий вчитель, вимогливий керівник. Учив дітей пізнавати світ, а разом з тим і самих себе, привчав мислити нестандартно, аналізувати життєві ситуації, бути співчутливим до чужого горя, уважним до слабких та немічних.

Але життя не стоїть на місці, роки відлітають вирієм у небуття.

З 1979р., В. Я. Нога – організатор і директор краєзнавчого музею. Створив любительську кіностудію «Пам'ять», де було створено більше, як 100 фільмів.

Наше сьогодення, це директор школи Ковальська К. Б. та колектив однодумців, в якому працюють талановиті педагоги. Серед них є вчителі – методисти, старші вчителі, вчителі з вищою кваліфікаційною категорією.